Цап та баран - українська народна казка

Казки надані за підтримки дитячого проекта "Дерево Казок" - https://derevo-kazok.org/ukrayinski-narodni-kazki/

Був собі чоловік та жінка, мали вони цапа й барана. І були ті цап та баран великі приятелі – куди цап, туди й баран. Цап на город по капусту – і баран туди, цап у сад – і баран за ним.

– Ох, жінко,– каже чоловік,– проженімо ми цього барана й цапа, а то за ними ні сад, ні город не вдержиться. А збирайтесь, цапе й баране, собі з богом, щоб вас не було у мене в дворі.

Скоро цап та баран теє зачули, зараз із двору майнули. Пошили вони собі торбу та й пішли.

Ідуть та й ідуть. Посеред поля лежить вовча голова. От баран – дужий, та несміливий; а цап – сміливий, та не дужий:

– Бери, баране, голову, бо ти дужий.

– Ох, бери ти, цапе, бо ти сміливий. Узяли вдвох і вкинули в торбу. Ідуть та й ідуть, коли горить вогонь.

– Ходімо й ми туди, там переночуємо, щоб нас вовки не з'їли. Приходять туди, аж то вовки кашу варять.

– А, здорові, молодці!

– Здорові! Здорові!.. Ще каша не кипить – м'ясо буде з вас. Ох, так цап злякавсь, а баран давно вже злякавсь.

Цап і роздумавсь:

– А подай лишень, баране, оту вовчу голову! От баран і приніс.

– Та не цю, а подай більшу! – каже цап. Баран знову цупить ту ж саму.

– Та подай ще більшу!

Ох, тут уже вовки злякались: стали вони думати-гадати, як відціля втікати: «Бо це,– кажуть,– такі молодці, що з ними й голови збудешся,– бач, одну по одній вовчі голови тягають».

От один вовк і починає:

– Славна, братці, компанія, і каша гарно кипить, та нічим долить,– піду я по воду.

Як пішов вовк по воду: «Хай вам абищо, з вашою компанією!» Як зачав другий того дожидати, став думати-гадати, як би й собі відтіля драла дати:

– Е, вражий син: пішов та й сидить, нічим каші долить; ось візьму я ломаку та прижену його, як собаку.

Як побіг, так і той не вернувся. А третій сидів-сидів:

– Ось піду лишень я, так я їх прижену.

Як побіг, так і той рад, що втік. То тоді цап до барана:

– Ох, нум, брате, скоріше хвататись, щоб нам оцю кашу поїсти та з куреня убратись.

Ох, як роздумавсь вовк:

– Е, щоб нам трьом та цапа й барана боятись? Ось ходім, ми їх поїмо, вражих синів!

Прийшли, аж ті добре справлялись, уже з куреня убрались, як побігли та й на дуба забрались. Стали вовки думати-гадати, як би цапа та барана нагнати. Як стали йти і найшли їх на дубі. Цап сміливіший – ізліз аж наверх, а баран несміливий – так нижче.

– От лягай,– кажуть вовки ковтунуватому вовкові,– ти старший, та й ворожи, як нам їх добувати.

Як ліг вовк догори ногами й зачав ворожити. Баран на гіллі сидить та так дрижить, як упаде, та на вовка! Цап сміливий не став міркувати, а як закричить:

– Подай мені ворожбита!

Вовки як схватились, так аж пили по дорозі закурились. А цап та баран безпечно пішли, та зробили собі курінь, та й живуть.

Інші українські народні казки: